Я мав можливість бути на форумі у день, коли стояло питання ведення лісового господарства. В залі, окрім мене, були лісівники з Київської та представники Кіровоградської й Житомирської областей. Хоча домінували екологічні організації.
Спікери (а це були урядовці) достатньо професійно висвітлили заплановану тематику. Від екології – до мораторію на експорт, від пожеж – до контролю і штрафів. Можливо, всі, хто виносив свої питання на обговорення, праві. Коментар народної артистки України Руслани Лижичко про те, що треба не рубати, а заповідати, можливо, також слушний, але я хотів би подивитися на цю проблему під іншим кутом.
Мені прикро, що під час проведення заходу не дозволили почути думки людей, які були в залі. Друге питання, що саме формулювання «Збережемо ліс від вирубування» не зовсім коректне. Це достатньо поверховий і непрофесійний погляд на проблему. Хоча спікери говорили досить фахово, але домінувала екологічна складова.
Безумовно, амбітні завдання, які поставив перед лісовим господарством і перед країною загалом своїм указом Президент, потребують не тільки планування, а й виконання.
Після дискусії, коли наслухався в кулуарах коментарів від екологів, журналістів, хотілося багато наговорити. Почув, наприклад, що в Україні зникло 10000 річок. Дізнався, скільки посекундно треба садити дерев, скільки вагонів з кругляком йде контрабандою через кордон. І поставив собі питання: це що – професіоналізм, популізм, коли кожен – блогер і експерт?
Побачив усіх, хто «сидячи» на грантах, чомусь диктує умови. А чому ми, лісівники, укотре хором мовчимо, де наші пресслужби, спікери?
Один голова Агентства не зможе відбитися від цього популізму. Так трапилось, що за багато років лісівників привчили мовчати, а в кращому разі – виправдовуватися. І тоді виникає питання: хто буде виконувати ініціативи Президента? Як? За які кошти і на яких територіях?
Безумовно, виконувати це буде професійний лісівник, про якого сьогодні дещо забули. Забули про ту людину, яка живе не в місті, не в столиці, а в селі. І в дощ, і в холод, і в спеку він працює у лісі: садить, ростить, захищає від шкідників, гасить пожежі. Ця людина як професійна фігура сьогодні є певною мірою заручником системи, бо лісівника розглядають як ворога лісу, а от еколога – як захисника.
Бо ж імідж професії формує не жменька людей, які споганили своє ім’я. Імідж професії формують десятки тисяч людей, які залишилися віддані своїй справі. І не ці люди передавали лісову галузь від однієї партії до іншої, як прапор, останні 20 років.
На мій погляд, найголовніше зараз – зберегти професіоналів, які знають, що таке ліс, і вміють його вирощувати, адже саме лісівникам виконувати указ.
Я підтримую залучення громадськості до висаджування дерев і такі ініціативи, як посадити мільйон дерев в один день – люди приїхали на ділянку, посадили рослини, відпочили, побули на свіжому повітрі й поїхали. Це добре. Але ж за цією ділянкою потрібно доглядати. І це роблять лісівники, бо то їхня робота, справа цілих династій, адже лісівник – це діагноз. Не кожна людина може жити лісом і заради лісу.
Питання нарощування площі лісів надважливе. Україна мала приклади створення по 300 тисяч гектарів лісів на рік, але тоді на це кидали всі ресурси держави. Якщо сьогодні ці об’єми перекласти лише на плечі лісівників, то затрати на створення таких площ лісів увійдуть у собівартість кубометра деревини, меблів, інших виробів з дерева, які мають оплатити громадяни України, а звідки у них такі кошти?
Тому потрібен комплексний підхід до виділення земель під заліснення і створення окремого фонду фінансування амбітної президентської програми.
Потрібно, щоб кожна обласна рада, кожна ТГ включилася в цю ініціативу, передбачила свою програму зі збільшення площі лісів на своїх територіях.
Ми не говоримо про ліси державної форми власності, немає різниці, які це ліси: державні, приватні, комунальні чи відомчі. Важливо, щоб там фахово вели лісове господарство. І головне – як держава це стимулює.
Я знову повертаюся до професіоналізму людей, які віддали життя лісу. Сьогодні навантаження з виконання цієї роботи ляже на їхні плечі. Залучення громадських організацій має бути. Такі акції, як «Майбутнє лісу в твоїх руках», «Відтворимо ліси разом», «Мільйон дерев за 24 години» – це все правильно, але це – акції. А тут має бути системна робота.
Для початку – створити розсадники, визначити кількість садивного матеріалу і види, які будуть стійкі до змін клімату, забезпечити їх системне вирощування. Потрібно знайти площі під заліснення, створити додаткові робочі місця, знайти людей для роботи в лісовому господарстві й дати їм достойну зарплату, нові технології. Тоді все інше складеться так, як має бути.
Кожен зі спікерів переживає за свою діяльність. Наприклад, екологічна інспекція – за контроль, дослідження. Але коли масово відбувалися самовільні рубки в окремих областях, коли видобували бурштин, після чого залишилися цілі марсіанські пейзажі на Поліссі, де були тоді екологи й екоінспекція?
Ідея об’єднати всіх на одній платформі – правильна, але дуже важливо в цій ситуації розуміти, хто гратиме основну роль у виконанні цієї програми. А на передовій буде звичайний лісівник. І я хотів би, щоб усі чиновники, які задіяні в цьому процесі, це зрозуміли.
Впевнений, у 2030 році лісівникам буде про що звітувати, на відміну від більшості політиків. Ліс росте сотню років. І вирощують його кілька поколінь лісівників. За цей час зміниться не одна влада, не один лозунг, а ростити ліс будуть і надалі професіонали.
Юрій Марчук, голова Товариства лісівників України
Лісовий вісник №3 2021р.
https://ewwe.com.ua/archive-of-magazines
