Відомо, що людство під час полювання застосовує кілька методів добування дичини. Фактично, добування дичини за допомогою капканів поступається лише її добуванню з використанням вогнепальної зброї. У Галичині це явище було широко розповсюджене в період, поки не набула широкого застосування зброя під час добування дичини. Більше того, капкани охоронялись законом ще за панування Владислава Ягайла (1351-1434), їх крадіжку прирівнювали до крадіжки дичини. В подальшому у статуті Великого князівства Литовського в 1588 році стаття 12 визначала «псування принад злодійським звичаєм»: якщо хтось чиїсь принади попсував би (під принадами тут мають на увазі капкани, різноманітні пастки), намастивши їх часником чи дьогтем, то мав заплатити власнику принад три рублі. Треба зазначити, що дьоготь та часник відлякують тварин, і капкани стають непридатними для подальшого використання. Якби хтось вкрав приманку («шатро») на тетерука або сітку для відлову куріпок, той мав би заплатити штраф: за шатро на тетерука – три рублі, а на куріпок – рубель.
Із входженням Галичини у 1772 році до складу Австро-Угорської імперії встановлено законодавство, яке регламентувало ведення мисливського господарства та полювання. Відповідно до Австрійського патенту від 28 лютого 1786 року, було дозволено знищувати шкідливу дичину навіть і на чужій землі, й навіть за допомогою капканів. Так, наприклад, у Галичині до них зараховували диких качок та гусей, які пристали до свійських стад, тоді як у Бельгії, Німеччині, Голландії та Іспанії шкідливою дичиною вважались дикі кролики. В Англії, крім кроликів, до шкідливих зараховували зайців відповідно до Закону від 7 вересня 1880 року. У цих країнах кожен власник землі мав право добувати кроликів, в Англії – ще й зайців. Добувати хижаків із вогнепальною зброєю мав право лише представник мисливського господарства, а інші мали право виловлювати їх за допомогою отрути, силець та капканів.
Карикатура "У кожного свої капкани". Автор: Микола ВОЛОШИН.
Продовження статті О. ПРОЦІВА читайте тут
