Використання капканів на полюванні у Галичині XVI – початку ХХ ст. (закінчення)

89

(Початок у попередніх номерах)

Коли худобу зводили з полонин і в горах панувала тиша перед риковищем, у цей час гуцули вирушали ставити капкани. Це спричинило різке зменшення чисельності ведмедів та рисей у Чорногорі. Ще донині можна почути багато оповідань, що один гуцул-мисливець самостійно добув більш як тридцять ведмедів. Зрозуміло, що в тих умовах створити заповідник дичини було утопією. Але, порівнюючи стан дичини за Другої Речі Посполитої і Австро-Угорської монархії, слід сказати, що він кількісно і якісно був кращим, ніж у сучасній Україні. Випадки браконьєрства на оленів були рідкісними завдяки мисливській та лісовій охороні, яка була у цьому матеріально зацікавлена. Інакший вигляд справа мала із ведмедем та риссю, яких гуцули добували, щоб захистити свою худобу, бо за її вбивство хижаком вони не отримували відшкодування.

Таке «захоплення» гу­цулів капканами пояснювалось дуже просто: у горах важко було купити вогнепальну зброю. Більше того, вона коштувала дорого, а сильця чи капкани – дешевше, до того ж, їх можна було виготовити власноруч. Та й під час затримання жандарми конфісковували лише малоцінний капкан, а не дорогу вогнепальну зброю. Крім конфіскації капканів мисливською охороною чи жандармерією, його могли викрасти односельці-гуцули, які ревно відслідковували один одного під час виставляння капканів. На петлі ловили переважно зайців та козуль. Капкани на вовка виставляли біля падалі або копали вовчі ями.

Траплялися й трагічні випадки на полюванні при застосуванні капканів. Так, у Рафайлові (сучасна Бистриця Надвірнянського району) в 1932 році у капкані замість ведмедя знайшли тіло мертвої людини, яку поховали, навіть не встановивши її особи.

Можливість використовувати капкани для добування хижаків дала поштовх дослідженням щодо ефективного полювання за допомогою капканів. Так, у книзі Ігнатія Бобятинського «Наука про полювання» (1825 рік) описано способи добування вовків за допомогою капканів та вовчих ям, живоловок, а лисиць – із використанням силець. У 1918 році у Варшаві за авторством Я. Штольцмана виходить підручник «Мисливство» для лісових та рільничих шкіл, оскільки автор викладав у лісовій школі курс «Мисливство». Підручник складався із двох частин і охоплював широкий спектр питань ведення мисливського господарства. Один із розділів підручника був присвячений знищенню пернатих шкідників через встановлення кап­канів.

Використання капканів на полюванні спровокувало їх виготовлення кустарним і промисловим способом. У спеціалізованій мисливській періодичній пресі публікували рекламу та оголошення про реалізацію різноманітних знарядь для відлову дичини й хімічних середників, які її приваблювали або отруювали.

Польське підприємство охорони мисливства імені Святого Губерта пропонує засоби для приманки хижаків Rapid i Magnes за ціною 5-10 злотих. Рекомендовано використовувати для приманювання тварин до капканів.

У процесі гуманітарного розвитку людство визначалося з повною забороною застосування капканів та подібних знарядь на полюванні. Ці норми увійшли у міжнародне право, а саме до Директиви Ради Євросоюзу від 2 квітня 1979 року, де у статті 8 визначено, що під час полювання заборонено використовувати засоби масового знищення, до яких, крім капканів, внесено також використання силець, живих птахів для принади, приладів, які уражають птахів електричним струмом, магнітофонів. 

Слід відмітити, що у своєму еволюційному розвитку людство в методах полювання пройшло етапи від використання капканів, силець та інших механічних засобів для добування дичини до повної їх заборони. Головним чином капкани застосовували з метою добування хижих тварин. З розвитком науково-технічного прогресу та ширшим застосуванням вогнепальної зброї на полюванні зменшується частка застосування капканів та методів отруєння дичини з метою добування. Виявлено, що галицьке суспільство негативно ставилося до добування дичини із застосуванням капканів. Особливе несприйняття виявили мисливці, які орієнтувались не лише на м’ясо дичини, а й на мисливські трофеї, якими можна похвалитися на організованих мисливських виставках. Виготовляли капкани у Галичині на промисловій основі, а у мисливських часописах широко рекламували капкани та інші знаряддя для добування дичини, дозволені тогочасним законодавством. 

Олег ПРОЦІВ

ЛВ №2 2021р.

Початок статті можна почитати у попередніх номерах друкованих або електронних ЛВ.

Рекомендовані