(Початок у попередніх номерах)
Коли худобу зводили з полонин і в горах панувала тиша перед риковищем, у цей час гуцули вирушали ставити капкани. Це спричинило різке зменшення чисельності ведмедів та рисей у Чорногорі. Ще донині можна почути багато оповідань, що один гуцул-мисливець самостійно добув більш як тридцять ведмедів. Зрозуміло, що в тих умовах створити заповідник дичини було утопією. Але, порівнюючи стан дичини за Другої Речі Посполитої і Австро-Угорської монархії, слід сказати, що він кількісно і якісно був кращим, ніж у сучасній Україні. Випадки браконьєрства на оленів були рідкісними завдяки мисливській та лісовій охороні, яка була у цьому матеріально зацікавлена. Інакший вигляд справа мала із ведмедем та риссю, яких гуцули добували, щоб захистити свою худобу, бо за її вбивство хижаком вони не отримували відшкодування.
Таке «захоплення» гуцулів капканами пояснювалось дуже просто: у горах важко було купити вогнепальну зброю. Більше того, вона коштувала дорого, а сильця чи капкани – дешевше, до того ж, їх можна було виготовити власноруч. Та й під час затримання жандарми конфісковували лише малоцінний капкан, а не дорогу вогнепальну зброю. Крім конфіскації капканів мисливською охороною чи жандармерією, його могли викрасти односельці-гуцули, які ревно відслідковували один одного під час виставляння капканів. На петлі ловили переважно зайців та козуль. Капкани на вовка виставляли біля падалі або копали вовчі ями.
Траплялися й трагічні випадки на полюванні при застосуванні капканів. Так, у Рафайлові (сучасна Бистриця Надвірнянського району) в 1932 році у капкані замість ведмедя знайшли тіло мертвої людини, яку поховали, навіть не встановивши її особи.
Можливість використовувати капкани для добування хижаків дала поштовх дослідженням щодо ефективного полювання за допомогою капканів. Так, у книзі Ігнатія Бобятинського «Наука про полювання» (1825 рік) описано способи добування вовків за допомогою капканів та вовчих ям, живоловок, а лисиць – із використанням силець. У 1918 році у Варшаві за авторством Я. Штольцмана виходить підручник «Мисливство» для лісових та рільничих шкіл, оскільки автор викладав у лісовій школі курс «Мисливство». Підручник складався із двох частин і охоплював широкий спектр питань ведення мисливського господарства. Один із розділів підручника був присвячений знищенню пернатих шкідників через встановлення капканів.
Використання капканів на полюванні спровокувало їх виготовлення кустарним і промисловим способом. У спеціалізованій мисливській періодичній пресі публікували рекламу та оголошення про реалізацію різноманітних знарядь для відлову дичини й хімічних середників, які її приваблювали або отруювали.
Польське підприємство охорони мисливства імені Святого Губерта пропонує засоби для приманки хижаків Rapid i Magnes за ціною 5-10 злотих. Рекомендовано використовувати для приманювання тварин до капканів.
У процесі гуманітарного розвитку людство визначалося з повною забороною застосування капканів та подібних знарядь на полюванні. Ці норми увійшли у міжнародне право, а саме до Директиви Ради Євросоюзу від 2 квітня 1979 року, де у статті 8 визначено, що під час полювання заборонено використовувати засоби масового знищення, до яких, крім капканів, внесено також використання силець, живих птахів для принади, приладів, які уражають птахів електричним струмом, магнітофонів.
Слід відмітити, що у своєму еволюційному розвитку людство в методах полювання пройшло етапи від використання капканів, силець та інших механічних засобів для добування дичини до повної їх заборони. Головним чином капкани застосовували з метою добування хижих тварин. З розвитком науково-технічного прогресу та ширшим застосуванням вогнепальної зброї на полюванні зменшується частка застосування капканів та методів отруєння дичини з метою добування. Виявлено, що галицьке суспільство негативно ставилося до добування дичини із застосуванням капканів. Особливе несприйняття виявили мисливці, які орієнтувались не лише на м’ясо дичини, а й на мисливські трофеї, якими можна похвалитися на організованих мисливських виставках. Виготовляли капкани у Галичині на промисловій основі, а у мисливських часописах широко рекламували капкани та інші знаряддя для добування дичини, дозволені тогочасним законодавством.
Олег ПРОЦІВ
ЛВ №2 2021р.
Початок статті можна почитати у попередніх номерах друкованих або електронних ЛВ.
