Приємно, коли мисливці під час полювання спостерігають за тваринами й захоплено фотографують

Лісова фауна – загадкова і принадна. Ліс завжди вабить незвіданими стежками, що ведуть у глибокі, встелені різноманітною рослинністю гущавини, водночас закликаючи пізнати його таємниці, що їх ховає у своїх непрохідних хащах. Зацікавлює і звірина, яка вільно живе у лісах своїм диким життям, зі своїми неповторними повадками, за тільки їм зрозумілим устроєм і законами природи.

Лісові мисливські господарства дають змогу ближче пізнати закономірності тваринного світу. І не тільки пізнати. Бо лісівник зобов’язаний у процесі формування лісу забезпечити і створити сприятливі умови для оселення та розмноження дичини, себто знати, розуміти й бути у зв’язку із дикою природою.

На календарі – зима. Саме цієї пори здійснюють один із важливих біотехнічних заходів піклування про мисливську фауну, її охорону та збереження – забезпечення підгодівлі. Вирушаємо у засніжений ліс, який, пробуджуючи захоплення, легко притрусив-прикрасив перший несміливий сніжок на початку грудня, до мисливських угідь ДП «Прибузький лісгосп» у компанії мисливствознавця Володимира Захарка.

Ну кому не хотілось під час прогулянки у лісі несподівано зустрітися зі звіром, поспостерігати за грацією і досконалістю дикої тварини? Зізнаюся: теж завжди цього очікую. І кілька таких випадків траплялося. Від сполоханого зайчиська, рудої обережної лисички до прудкої кізки та поважного величного лося.

Але лісові тварини на позір людям трапляються не часто. Про це й каже Володимир Володимирович: «Треба попоходити, не так просто звіра побачити. Можна бути обережним, але тварина раніше побачить і почує людину, бо ж має гострий нюх, кращий зір, слух. То вони або втікають, або, причаївшись і сховавшись, чекають, поки пройдеш повз. До підгодівельних майданчиків теж підходять, коли сутеніє. Звір дуже обережний».

За багаторічний лісівничий досвід, зізнається співрозмовник, дивували його лісові жителі своїми витівками, коли блукав стежками. Яскравий слід у пам’яті лишив вовк, який на ходу вхопив козу за шию, закинув собі на спину та так і побіг, несучи здобич.

На території мисливських угідь Прибузького лісгоспу, а це – 6475 гектарів, каже мій співрозмовник, можна досить часто побачити і лосів, і оленів, косуль. Згідно з обліком 2020 року, є до 10 голів лося, понад 20 – оленя благородного, 122 особини косулі європейської, близько 30 голів дикого кабана.

«Для того щоб звір тримався, – розповідає Володимир Захарко, – в лісових угіддях ми засіваємо до п’яти гектарів підгодівельних полів  кукурудзою і вівсом. На території розташовано шість підгодівельних майданчиків та 15 годівниць. Узимку для підгодівлі заготовляємо півтори тонни сіна, дві з половиною тисячі кормових віників з м’яколистяних порід і трав, буряк, жолуді та каштани. Корми розвозимо, коли трав’яний покрив повністю встеляє сніг. Коли замерзають водойми – годуємо лебедів та диких качок. Біля годівниць і підгодівельних площ розташовані солонці, де постійно протягом року викладаємо сіль – корисний та необхідний продукт для звіра».

Важливий напрям ведення мисливського господарства – окреслення на території відтворювальних ділянок. Це максимально комфортні й захищені ареали для звіра, де є вода, зарості, усі потрібні для життєдіяльності умови. Адже тварини, як і птахи, є надважливим активним екологічним фактором життя й розвитку лісостану, вони впливають на ґрунтові процеси, фізіологічний стан рослинності, усе в природі дуже гармонійно між собою взаємопов’язане.

Прямуючи дорогою, бачимо таблички-вказівники на те, що ми – саме в таких зонах. У цих угіддях, пояснює мисливствознавець, полювання заборонено. Там дикі тварини тримаються, розмножуються, почуваються в безпеці. І це для них головне.

На те, що ми перебуваємо у мисливських угіддях, вказують безліч аншлагів, інформаційних стендів, щитів про дотримання правил. При лісових доріжках облаштовано затишні альтанки для перепочинку. А от і лінії стрілкових веж – спеціально влаштованих для мисливців дерев’яних конструкцій на підвищеннях. Як і має бути на полюванні, вони пронумеровані. «Згідно з наявною чисельністю звірів, – каже Володимир Володимирович, – на цей рік лісгосп отримав ліцензії на відстріл дикого кабана і косулі. Саме тут відбувається полювання. Звичайно, мисливці сьогодні різні. Є такі, що ідуть не заради м’яса, а заради відпочинку, щоб побути на природі, поспілкуватися з однодумцями, побачити звіра. От нещодавно приємно вразила група мисливців, які під час полювання бачили, як вийшло шість лосів, спостерігали за ними і все це фотографували, ділились побаченим. Але, на жаль, є й підпільні псевдомисливці – браконьєри. Вони люди небідні, мають серйозну зброю і техніку, прилади нічного бачення. Що їх спонукає робити таку кривду – незрозуміло».

За порушниками полювання лісова охорона веде суворий контроль,  борються і з браконьєрством, систематично здійснюючи рейди.

«Крім відтворення, триває боротьба із хижаками. От буквально вчора на територію контори лісгоспу, що на узбережжі Згоранського озера і неподалік лісу, завітала лисиця. Лисиць побільшало. Від людей часто чути нарікання на те, що забирає птицю. А вона ж, якщо кормова база дозволяє, може внадитись і ходити цілий рік. Вовки теж трапляються. І поодинокими, і є випадки проходом», – провадить мисливствознавець.

Зауважує лісівник і про адвентивні (чужоземні) види тварин та птахів, що нині трапляються на території Полісся. Зокрема – американська норка, у якої хутро непривабливе й облізле, на відміну від нашої пухнастої і гарної. Птах баклан теж все більше освоює нашу територію, оселяється на озерах та річках. Вони ж годуються рибою, з’їдають до шести кілограмів на день, а чисельність їх сьогодні чимала, і це змушує замислитися.

У Гущанському лісництві є мисливська цікавинка – вольєр для розведення диких кабанів. Як повідав Володимир Захарко, його вирішили спорудити два роки тому. Насамперед – з метою відтворити чисельність цих тварин, оскільки їх багато загинуло через поширення африканської чуми. Сьогодні у загорожі утримують 15 особин: 4 великих та 11 малих. Невдовзі їх планують випускати на волю.

Ми там теж побували. Саме слово «гуща» уже асоціюється із густими лісовими заростями – непрохідними й багатими на звірину. Серед лісу в лісництві розташована загорожа площею 4,8 гектара. На її території – водойма, що є основною умовою утримання диких свиней, а ще – кущі, дерева, здебільшого листяні, дуби, є яблуні-дички, щоб було кабанцям чим поживитися.

Із відрами, наповненими кормом – кукурудзою, морквою, вівсом, ми підходимо ближче до сітки. Нікого не видно і не чути. Зате вони добре чують, що їх прийшли годувати. Не минуло й хвилини, як одне за одним біжать до нас. Чорна Нюра, як її тут охрестили, – найстарша свиня і Господар – кабан – головні у вольєрі. Коли вони йдуть, всі відступаються. Подають голоси, рохкають старші, кувікають малі, уже ніхто не звертає на нас уваги, усі ласують принесеним кормом. Раз-по-раз сікач штурхає іклами поросят, вони повискують, виховує малечу, щоб не заважали йому, не ставали на дорозі. До них у гості, розповідають працівники, якось навіть приходили дикі вепри із лісу, зачули, певно, своїх. Лишили навкруг загорожі багато слідів.

Звичайно, вольєр, як наголосив директор Прибузького лісгоспу Роман Колісник, – це не прибуткова справа, а радше для душі. Адже вигодувати й виглядіти стадо ікластих – діло затратне. У планах є схрещування з дикими кабанами з іншої місцевості. Приємно просто докласти зусиль людських для примноження і збагачення дичини у лісах. А потім – спостерігати карту їх слідів чи насолоджуватися несподіваною зустріччю серед лісу віч-на-віч зі звіром. Погодьмося, вони у нетрях – повноправніші господарі. Це їхній світ…

Любов ХВАС

Фото автора

Лісовий вісник №5-6 (99-100) 2020