Продовження. Почато у попередньому номері "Лісового вісика"
Якщо ж петельника все-таки зловить гайовий із добутою дичиною, то браконьєр на своє виправдання ще й звинувачує його за даремні наговори, бо він «ішов по лісі і знайшов у капкані дичину, вийняв із капкана, щоб вона не змарнувалась, і навіть мав намір повідомити про цей факт поліцію», одне слово – невинна жертва збігу обставин. Треба сказати, що часто цей спосіб давав результати. Бували випадки, що навіть сам гайовий повірить таким переконанням браконьєра. А якщо такого петельника все ж буде затримано, то староста найчастіше навіть і не викликає на засідання гайового, а довіряє словам петельника.
Дослідники мисливства Галичини звертали особливу увагу на те, що застосування капканів завдає більше шкоди, ніж браконьєрське полювання із застосуванням зброї. Галицьке мисливське товариство вдавалося до заходів, щоб не допустити цей вид браконьєрства. На зборах 25 травня 1898 року було ухвалено звернення до старост, у якому наголошувалось, що звичай добування дичини петельниками у Галичині є дуже розповсюдженим і завдає багато шкоди. Більше того, питання застосування капканів розглядали й на Міжнародному мисливському конгресі у Відні 1910 року. Було ухвалено резолюцію для всіх країн імперії – повністю заборонили полювання із застосуванням капканів у своїх законодавствах, адже велика кількість браконьєрів, які полюють з капканами, призводить до значного зменшення дичини.
Під час Першої світової війни браконьєрські полювання значно зросли через російських солдатів, яких здебільшого мобілізували із Сибіру. Ті були вправними мисливцями. Саме вони конфісковували у лісників та місцевого населення всі капкани. Доходило до того, що під час обшуку зривали навіть підлоги у хатах. За свідченням багаторічного керівника мисливського господарства у Мізуні Долинського повіту, росіяни конфіскували всі капкани.
У фаховій мисливській пресі Галичини в міжвоєнний період відзначалось, що особи, які застосовували для добування дичини капкани, отримали визначення «добувальники». Зневажливу характеристику такі особи отримували у суспільстві. Так, порівняно з капканщиком, браконьєр, який використовував вогнепальну зброю для полювання на дичину, стояв на вищій ієрархічній сходинці браконьєрства. Браконьєрство шляхом добування дичини за допомогою силець було звичайним злодійством, яке опирається лише на гроші. Браконьєр-петельник відрізняється від звичайного браконьєра тим, що він, як той тхір, не має амбіцій. Зазвичай петельники зовсім не чинять опору при їх затриманні, вдають із себе невинну жертву». Вважалося, що ця категорія взагалі не знає любові ні до мисливства, ні до дичини. Петельника-добувача тягне до лісу лише через гроші, і що більша вартість хутра, то частіше вони використовують своє ремесло. В. Кравчинський відзначав, що дріт, який петельники використовували для дроблення петель, завжди носили на голому тілі, а у випадку, якщо їх зловлять з задушеною дичиною, вони вдавали, ніби щойно її знайшли.
Слід відмітити, що аналогічна ситуація спостерігається й сьогодні. Так, заступник начальника відділу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Руслан Люшук стверджує, що чинна практика правозастосування при покаранні браконьєрів є малоефективною, а довести, що браконьєр виставляє петлі чи капкани, можна лише у 10% випадків.
Прочитати статтю повіністю можна тут: https://ewwe.com.ua/archive-of-magazines/novij-vipusk-lv
Олег Проців
Всеукраїнський журнал "Лісовий вісник" №1 2021
