Про що розповість сліпота

583

Чи вміємо ми довіряти людям, просити чи віддавати… Чи вміємо робити вибір і створювати свою реальність?

…Зараз досить популярно відвідувати різні тренінги. Інколи це буває дивною тратою свого часу на людей, які розповідають про те, чого самі не досягнули, а інколи навіть із невеликого експерименту можна винести досвід, який згодиться на все життя.

Якось так склалося, що ми досить часто бачимо навколо негатив. Мало посмішок, мало добра, взаємодопомоги і так далі. На поверхні нашої уваги, розмов  та обговорень більшість негативних сюжетів. Цей негатив переповнює, і врешті ми підсвідомо його чекаємо, пропускаючи мимо позитивні, хороші моменти. 

Розповім про один випадок, учасником якого не була, але експеримент цей варто спробувати кожному. Або якщо не спробувати, то запам’ятати ті висновки, які він дає.

Отож, успішний молодий бізнесмен погодився взяти участь у «грі», яка мала допомогти йому навчитися більше делегувати повноваження підлеглим або покладатися не лише на свої сили, таким чином розвантаживши себе. Скажу одразу, що чоловік не надто довіряв людям та ніколи допомоги не чекав і не просив.     

Суть «гри» полягала в тому, що він мав дістатися до призначеного місця на осліп.  Його попередили, що для підстраховки поруч буде двоє ували людей. Вони рухатимуться на невеликій відстані. Проте вдаватися їхніх послуг він не мав права, хіба наставала критична точка.

… Чоловік вийшов із дому заздалегідь, аби мати більше часу в запасі, – запізнюватися не було його звичкою. Йому повідомили місце та час зустрічі і… зав’язали очі.

Пройшовши всі випробування, він дістався до місця навіть раніше призначеного часу. 

Розповідаючи про своє пересування, він був переповнений щирими емоціями радості. Дивувався, що усі йому допомагали. Адже зазвичай він допомоги не чекав і не просив. А тут просто не було іншого вибору. Він був змушений просити, навіть не знаючи, чи є хтось поруч, і одразу знаходився хтось, хто готовий був допомогти. «Це було неймовірно, – захоплювався чоловік і мало не плакав. – Я не очікував, що поруч стільки добрих та чуйних людей. Вони мене переводили через дорогу, допомагали сісти та зійти з автобуса, спуститися в метро і таке інше».

Тоді тренер дав слово людям, які супроводжували «сліпого». Ті розповіли – таке, що чоловік був шокований.

Вони сказали, як спостерігали, за тим, як він – безпомічний і розгублений просить про допомогу, а мимо проходять люди, не звертаючи на нього уваги чи навіть дивлячись із огидою. Сотні людей! І лише одиниці готові були допомогти, виділити трохи свого часу, а тоді бігти у своїх справах.

Чоловік, трохи відійшовши, зауважив: «Я не бачив тих, хто мене ігнорує. Для мене світ був добрим та відкритим і всі були прихильні до мене. Я відчував лише допомогу!».

…Ми самі створюємо свою реальність, ми самі вирішуємо, на що дивимося, що відчуваємо і що приймаємо.

Як казала моя бабуся, треба стукати і тобі відчинять. А ще, як виявилося, треба правильно зосередити свою увагу або просто вчасно заплющити очі, щоб відновитися…

Створюймо самі прихильний до нас світ!

 

Оксана ЧУРИЛО

Головний редактор всеукраїнського журналу "Лісовий вісник"

Лютий 2021

Рекомендовані