У кожного місця своя історія

99

Догорає сонце на небосхилі. Червона заграва торкається вершин дерев, і вони поволі перетворюються на букети квітів удалині. Над річкою сідає туман і помалу йде, забираючи все нові й нові трави у свої вологі обійми. Спокій... Такий  може давати лише природа.  Її споглядання і відчуття, які від того отримуєш. Коли заплющуєш очі, а у вухах гудуть джмелі, співає соловей і шелестить вітер в листі.

Коли жодних масок, жодних істерик через брак або надмірну кількість роботи, жодного поспіху. Просто ти і природа. І дихається на повні груди, і запахи такі, що забиває подих від захвату, і відчуття цілісні й правдиві. 

...А от на пагорбі стоїть будинок. Точніше, залишки від нього. То вже історія. Тут колись було родове обійстя. Жили люди. Творили, раділи і плакали. Переживали свої найкращі моменти, а можливо, й втрати. 

Притуляюся до теплої, нагрітої літнім сонцем цегли. Стара. Торкаюся пальцями, і її рудий слід залишається на долоні. Що пам’ятають ці тепер вже руїни? Що могли б розказати? Чим потішити, а чим засмутити? 

Цей родинний маєток Корвін-Піотровських було збудовано недалеко від обласного центру Волині  ще в середині XIX століття, і жила у ньому польська письменниця Габріеля Запольська. А може, то їхня каплиця. Вінцент Корвін-Піотровський був людиною набожною і міг собі дозволити збудувати місце для молитви.

Зрештою, будинок майже зруйнували в період Другої світової війни. У сімдесятих роках минулого століття в садибі зробили клуб, була тут і сільська рада. А зараз мешкають ластівки і гуляє вітер.  

…Озирніться навколо. Впевнена: хай де ви живете, знайдуться спогади, які хочеться почути, місця, які хочеться побачити. У кожному куточку живе своя  історія. Те, що було колись, і те, що є зараз, а ще й те, що тільки буде, тільки проситься на світ.  Озирніться навколо, знайдіть цікаві місця або зробіть із свого місця цікаве. Залиште можливість споглядати, згадувати, насолоджуватися природою. Адже життя вимірюється не кількістю зроблених вдихів і видихів, а кількістю тих моментів, коли від щастя захоплює дух. 

…От-от зацвіте липа. Яка тут липа! Розлога, велична. Вона своїми вітами охоплює все навколо. Добре, що встояла. Цікаво, скільки їй років? Може, її садила Габріеля чи хтось ще раніше. Здається, під нею можна сидіти вічно і дивитися крізь листя, яке усміхається до тебе вечірніми сонячними зайчиками. І ще знати, що біля тебе є ті, кого ти дуже любиш і цінуєш. Бо це важливо!

Оксана ЧУРИЛО

Головний редактор "Лісового вісника"

Фото Любомира БЕЗРУЧКА

 

Рекомендовані