Мій собака тягне за повідець так, що я уявляю себе лялькою з тканини, яка ось-ось безсило повисне і рухатиметься за інерцією туди, куди бігтиме Ріо. В принципі, і настрій такий.
Ми прийшли на луг. Навколо вигоріла територія. Чорно. Пахне димом і зловісно гудуть дроти електропередач. Враження, що потрапив у фільм про апокаліпсис. Вітер не вщухає, піднімаючи нагору попіл. Чорний пил кружляє поміж новими паростками зеленої трави. Природа оновлюється. Але якою ціною?
Холодно і на душі, і надворі. Кутаюся у шарф і розглядаю понівечене вогнем дерево, яке росте найближче біля дороги. Не хочеться іти попелищем. Ні мені, ні собаці. Він принишк, відчувши мій настрій.
Це – обліпиха. Який із цих ягід неймовірний чай! Мій улюблений! Солодко-гіркуватий. Цього року ягід не буде. Стовбур обгорів сильно, гілки менше, але цвіт… Цвіт так і залишився не відкритим. Не вдалося дереву розцвісти. Вогонь обпалив білуваті пуп’янки, які мали от-от розгорнути свою красу і показати світові.
…Свідомо не піду вглиб згарища. Боюся. Боюся побачити обпалені, мертві тіла тварин чи птахів.
А дроти зловісно гудуть над головою, ще більше наганяючи тривогу. Яка вона страшна, цьогорічна весна.
Повз нас пройшли люди. В масках. Видно тільки очі. Я чогось щоразу вдивляюся у ті очі над масками. Як дізнатися, хто йде поруч? Із якими людина намірами?
Кажуть, у темні часи видно світлих людей. І це правда. Але темні часи досить часто дають можливості темним людям. Пандемія дала можливості…
Маска сховала під собою багато що...
Останніми роками було популярно вчити людей жити одним днем. Насолоджуватися життям тут і зараз. І це, з одного боку, правильно, бо навідкладати можна так, що ніколи й не скористаєшся залишеним на потім. Але… хто подумає про майбутнє? Наше. Наших дітей, внуків, правнуків. І тут не йдеться про накопичення коштів собі і своїй родині, як це нерідко роблять наші політики і не тільки, а про глобальні речі. Хто буде думати про майбутнє людства? Чи вартують чогось накопичені кошти на згарищі? Чи вартують чогось статки, коли нема як їх використати, коли з землі – пустеля і пісок в обличчя. Коли немає води. Коли віруси вислизають назовні і вбивають мільйонами.
Людство загралося у життя одним днем. Аж надто! Вчора дивилася фото: росте дерево, а навколо нього – вогонь. І це у зоні відчуження. Рудий ліс. Радіація. І очевидні провокації. Фактично – теракти. Скільки заплатили за таке? Яка ціна знищення себе?
Природа відновиться? Так. Звісно. А що відбувається з людиною?
…Нам радять мити руки. Так, їх варто ретельно мити. І не тільки через COVID-19.
У нашого людства брудні руки…
Оксана ЧУРИЛО
