Історія лісових доріг Волині тягнеться у далекі післявоєнні роки, коли розпочалася відбудова зруйнованих війною міст і сіл. Лісоматеріалу потребували всі галузі народного господарства. Почалася заготівля ділової деревини. Але вивезти її з лісів було надзвичайно складно, бо не було доріг.
Перші лісові дороги насипали з піску, їх легко розбивали весняні паводки та важкі лісовози, доводилося постійно лагодити.
Дещо змінилася ситуація під час великого осушення Поліських боліт. З прокладенням меліоративних каналів суттєво змінилися і підходи до будівництва лісових доріг.
Уперше за часів Незалежної України серйозно звернули увагу на брак лісових доріг тільки у 2004 році. Саме тоді картографічні знімання з космосу показали вкрай низьку щільність лісової сітки доріг у лісових масивах гірської місцевості та Полісся. За оцінками експертів, на той час понад 80% лісових угідь були недоступними для наземного лісотранспорту. Державною цільовою програмою «Ліси України» на 2010-2015 роки на розбудову лісових доріг було заплановано 576 мільйонів гривень. Окрім цього, державним лісогосподарським підприємствам надали можливість залучати до цього проєкту інвесторів та кошти міжнародних програм.
Волинська область, яка через заболоченість лісових територій потребує особливої уваги, одразу взялася за виконання цієї програми. На вересень 2011 року протяжність доріг у держлісфонді облуправління становила 3485 км, із них – 1715 км протипожежного призначення. У 2011 році передбачали збудувати 51,1 км доріг, у тому числі – 21,8 км за бюджетні кошти, 2012-го – 22,5 км, 2013-го – 23 км, 2014-го – 24 км, 2015-го – 22 км. Усього ж за п’ять років було заплановано здати в експлуатацію 113,3 км вартістю близько 29 млн грн.
В дійсності лісівники Волині ці планові завдання значно перевиконали. За п’ять років у лісах області проклали понад 400 км лісових доріг.
До слова, Державним агентством лісових ресурсів України рекомендовано будувати 1 км дороги із твердим покриттям І-ІІ типу та 1 км дороги із ґрунтовим покриттям ІІІ типу на кожні 25 тис. м3 загальної заготовленої деревини. Лісопідприємства ВОУЛМГ, дотримуючись цих рекомендацій, намагаються іти бодай на крок попереду. Варто зауважити, що ремонтуючи меліоративні системи, прокладали дороги й обабіч каналів. При цьому берегли і старі батьківські шляхи. У ДП «Ратнівське ЛМГ» є дорога, збудована ще наполеонівською армією, яка до цього часу служить лісівникам. А від Західного Бугу до Ратного вздовж Прип’яті тягнеться історична Ратенка – також лісовий путівець часів Наполеона. Цікаво, що обабіч нього збереглися сосни тих часів.
Берегти й ремонтувати старі дороги, прокладати нові та планувати на майбутнє стало правилом для лісоводів. І хоч державна цільова програма «Ліси України» в наступні роки на загальнодержавному рівні не була продовжена, на Волині вона фактично знайшла продовження в обласній цільовій програмі комплексного розвитку лісового господарства.
У всі наступні роки комплексний підхід волинських лісівників до господарювання відзначала й особлива увага до будівництва лісових доріг та їхнього утримання у належному стані. Зросла культура їх будівництва, вимоги до дорожнього полотна та підходи до інфраструктури. На відміну від перших доріг, які з’явилися у рамках цільової програми «Ліси України» 2010-2015 років, сучасні враховують всі фактори та потреби і лісівників, і місцевих громад. Впродовж усієї протяжності лісові дороги забезпечені відповідними дорожніми знаками, інформаційними стендами, великими і малими рекреаційними пунктами, відеоспостереженням та камерами, мають 200 пірсів для забору води пожежною технікою на випадок, коли розгуляється вогняна стихія. Лісівники побудували вздовж доріг 123 великі та 650 малих рекреаційних пунктів, понад 100 комфортних екозупинок для потреб та забезпечення населення. Останні встановлено практично у кожному населеному пункті. Усі вони доповнені екологічними стежками та лісовими просіками, якими за потреби можна дістатися у найдальші лісові квартали.
Головне ж – більшість доріг зі щебеневим покриттям, чого не було раніше. Адже перша така дорога вже нового покоління з’явилася тільки наприкінці вересня 2015 року, мала протяжність 4 км. Її здало в експлуатацію ДП «Володимир-Волинське ЛМГ». Це були перші кілометри двадцятикілометрового шляху, що мав закільцювати найвіддаленіші лісові масиви вздовж українсько-польського кордону. Такий камінний шлях служитиме багатьом поколінням. Історія цього дорожнього будівництва, втім, починалася ще в 2009 році. Саме тоді було насипано піщане земляне полотно, прокладено меліоративні канави. Але тільки у 2015 році лісомисливське державне господарство змогло на Рівненщині закупити щебінь, який зіскладували неподалік Стенжаричівського лісництва. А наприкінці вересня, залучивши необхідну техніку, насипали щебеневе покриття по всій протяжності дороги.
Але мала ця дорога, окрім господарського призначення, ще й соціальну функцію. Свого часу, аби дістатися з села Микитичі в село Кладнів (а це одна сільська рада), потрібно було робити гак у п’ятдесят кілометрів, лісовий путівець зменшив цей шлях уп’ятеро. А ще ця лісова дорога дала для ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» стратегічний шлях на Любомльщину.
Нині соціальний фактор присутній у кожному відрізку лісової дороги, що з’єднує села, дає можливість економічного розвитку місцевим громадам, а ще дуже ефективно вписується у загальнодержавну дорожньо-транспортну мережу.
Вже у 2018 році на Волині збудували та відремонтували 69,2 км земляного полотна. На це було витрачено понад 8 млн грн зароблених державними лісогосподарськими підприємствами коштів.
Такими ж темпами продовжувалося будівництво і в наступні роки.
Цього року в держлісгоспах області запланували збудувати 28 км нового земельного полотна та провести необхідні заходи з облаштування дорожнього покриття на 34 км. На такі цілі державні лісогосподарські підприємства передбачать більш як 10 млн грн.
– Наші працівники беруть активну участь у розв’язанні важливих для громад питань. А кожен сезон року поправляє цей список пріоритетів, – акцентує начальник Волинського управління лісового та мисливського господарства Олександр Кватирко. – Відомчі підприємства ВОУЛМГ функціонують на сільських територіях. Усе, що відбувається у лісі, навколо лісу, з лісом, потребує спільної з громадами роботи.
Є й ще одне дуже важливе у наш неспокійний час державницьке призначення лісових доріг – оборонне. Сучасні лісові дороги настільки добротно і фахово зроблені, що за потреби ними можуть рухатися навіть танкові та моторизовані армійські підрозділи.
Транспортна мережа у волинському лісі з роками стає дедалі потужнішою, відкриваючи нові можливості для розвитку і лісової галузі, і місцевих громад. Дороги – не примха, а необхідність. Так само, як автомобілі, комп’ютери та інші новітні технології, вони входять у повсякденне життя, дають можливість поставити на служіння Україні лісовий ресурс – неоціненне джерело енергії, будівельного матеріалу, недеревного ресурсу, людям – оздоровитися, заготувати до столу ягоди і гриби, для домашньої аптеки – лікарські трави.
Сергій ЦЮРИЦЬ
Фото із архіву ВОУЛМГ
