Колонка редактора

471

До 24 лютого у нас було інше життя...

Війна змінила і знищила все. 

Залишивши лише щасливі спогади на красивих світлинах. 

Уже понад 100 днів ми усі занурені у страшну реальність. Ми постійно стежимо за новинами, які не тільки лякають, а й змушують здригнутися. Від страшних подробиць вивертає нутрощі, стає дибки волосся. Це не просто війна. Це знущання над нацією, це намагання її знищити. 

Ніхто не думав, що українці стануть живою стіною на захист своєї держави, своєї свободи, своєї незалежності. Ніхто не думав, що є народ настільки сильний. Такий, який не злякається неозброєним піти на танк, з голими руками – на людину зі зброєю. Але…

Тих але так багато, що опускаються руки. Стають важкими й непідйомними. Проте за трохи ти знову опановуєш себе, піднімаєшся і йдеш далі. І рухає тобою лише одне – перемога в ім’я тих, кого закатували, вбили, зґвалтували рашистські нелюди. 

Можна багато філософствувати про те, як розв’язуються війни, але не можна дати пояснення вчинкам тих, хто прийшов на чужу землю коїти такі безчинства, які за ці місяці бачила наша земля. 

У наших душах ще довго будуть вити вітри лютого. Навіть попри те, що розпустилися покалічені дерева, забуяли трави та розцвіли квіти. 

… «Лісовий вісник» понад 10 років писав про природу. Про її велич, про важку працю лісівників, нашу державу, яка є такою багатою на красу. У цьому номері буде багато про війну. Така реальність, в якій ми опинилися. 

Ця реальність невблаганна... 

На жаль, мусимо призупинити роботу журналу. Можливо, колись ми відновимо видання. А поки ситуація складається не на нашу користь. Друкована преса – дороге задоволення. Навіть якщо звів усі витрати до мінімуму. 

Напевно, ви тримаєте в руках останній номер «Лісового вісника». Дякую, що були разом із нами весь цей час. Дякую, що підтримували та шанували. 

Я завжди завершую свою рубрику словами відомих людей. Цього разу це будуть слова письменника-мораліста Жана де Лабрюйєра: «Якби людина вміла задовольнятися тим, що має, а не зазіхати на надбання сусіда, вона завжди насолоджувалася б світом та свободою». 

Оксана ЧУРИЛО

Фотоілюстрація 2011 року. 

P.S. Щиро вдячна колишньому начальнику ВОУЛМГ Богдану Івановичу Коліснику, з яким свого часу  започатковували видання. 

       А також – нинішньому начальнику ВОУЛМГ Олександру Михайловичу      Кватирку, з яким співпрацювали протягом останніх років. 

Рекомендовані