Загадкою Губкова є унікальний краєвид. У цьому місці річка Случ ніби кришталевим ножем розтинає височенні скелясті гранітні береги. Деякі скелі сягають двадцяти п’яти метрів заввишки.
Яким чином на Поліссі міг утворитися дивовижний скелястий пейзаж? До цього часу вчені сперечаються й висувають різноманітні гіпотези. Проте факт залишається фактом. У цьому місці річка Случ ніби перетворюється на змію, пробиваючи ходи між скелястими берегами. Долина річки має каньйоноподібний вигляд, з обох берегів рясно вкритий лісовою рослинністю.
Однак дивує й той факт, що флора правого каменястого берега дуже відрізняється від лівого. Тут проростають зовсім не характерні для Західної України лучно-степові та степові рослини. Серед грабово-дубового гаю трапляється рідкісний для Полісся голокучник дубовий, який ботаніки ще називають папороттю Ліннея. Унікальні та не характерні для Полісся ковила, кострець, тимофіївка, мітлиця, сонцецвіт, п’ять видів дзвоників, молодило руське, гірська цибуля, бурячок польовий чудово почувають себе у цій місцині. Дев’ятнадцять рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України, проростають на цій невеличкій території.
На одному зі схилів росте та квітує смілка литовська, яка занесена до Європейської Червоної книги. Гранітні розломи заполонили рідкісні види папоротей.
Королевою цього казкового місця є кавказька рослина – азалія понтійська (рододендрон жовтий), мед із якої, за твердженнями пасічників, має токсичні властивості. Місцеві жителі звуть її «кам’яним кущем». Щовесни схили Случі встеляються блискучими, як вогонь, запашними жовтогарячими квітами. Важко знайти рослину, яка б так сильно притягувала увагу ботаніків і натуралістів.
Чимало вчених замислювалися над тим, звідки походить азалія понтійська. Академік Павло Тутковський вважав, що її насіння занесене на Полісся з Кавказу постійно переважаючими вітрами-фенами. Інші дослідники припускали, що насіння могло бути принесене на копитах коней у часи монголо-татарської навали. Треті висували гіпотезу, що квітка прийшла так званим Скіфським валом, який нібито з’єднував Кавказ зі Скандинавським півостровом. Перекази ж розповідають, що це ханська дочка, сумуючи за рідними степами, посіяла улюблені квіти на поліській землі.
Окрім багатої унікальної рослинності, на цій невеличкій території виявлено рідкісні для регіону корисні копалини. Найчастіше трапляються пегматитові жили з кришталиками турмаліну.
Існує переказ, що дружина одного з Семашків була зі Швейцарії. Коли її батьки приїхали провідати доньку, були приємно здивовані мальовничістю цієї місцини й охрестили її Надслучанською Швейцарією. До речі, ця назва фігурує в багатьох офіційних документах поряд із назвою «Соколині Гори».
Більшість учених обґрунтовують таку незвичайну природну аномалію розміщенням на цій території найвищої точки західного борту Українського кристалічного щита.
В часи Радянського союзу ця місцевість набула статусу заказника місцевого значення й увійшла до природно-заповідного фонду України. А в 2000 р. було створено регіонально-ландшафтний парк Надслучанський. Площа цієї заповідної зони становить 510 га. Тут дійсно збережено первісну природну красу.
...Останніми роками на відпочинок до Надслучанської Швейцарії з’їжджаються не лише з усієї України, а й Німеччини та Польщі.
Андрій ПЕТРИК
Фото ІВАНА ПАСІЧНИКА (із сайту Україна - це ми!)
Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (серпень 2013 №8/23)
