Гортаючи сторінки глянцю, переглядаючи варіації пейзажних фото в Інтернеті, мене завжди чомусь вабили зображення смарагдових водяних вкраплень у долинах гір. Зеленкуваті гірські озера чи ставки створюють образ чогось недосяжного. Хочеться заплющити очі – і вмить опинитися там наяву.
А ще якось доречно натрапила на цитату з роману Теодора Драйзера «Сестра Керрі»: «Якщо не говорити про любов, найбільше радості і втіхи приносять нам подорожі. Все нове здається нам чомусь дуже важливим, і розум лише відображає сприйняття наших почуттів, поступається напливу вражень. В дорозі можна забути коханого, горе, відігнати від себе привид смерті. У простій фразі «я їду» криється цілий світ почуттів».
Що ж, бажання здійснюються. Омріяні картинки перетворюються у дійсність, дорога наяву приближає мене до цієї краси природи – озера Мангуп, що розташувалося біля підніжжя однойменної гори.
Загалом Мангуп (або Мангуп-Кале) є середньовічним містом-фортецею у Бахчисарайському р-ні АР Крим. Розташована на плато гори-останця Баба-Даг. Річ у тім, що кілька десятків мільйонів років тому внаслідок тектонічних та ерозійних процесів Мангупське плато відокремилося від масиву Чардакли-Баїра. Так утворився сформований вапняками щойно згаданий останець, тобто ізольована височина, яка вціліла від руйнування іще вищої поверхні. Найбільша його висота – близько 583 м над рівнем моря.
З трьох боків плато, так би мовити, обмежують вертикальні обриви. На заході вони досягають висоти аж 70 м. Північний схил ніби прорізаний трьома глибокими ущелинами, за допомогою яких сформувалися чотири миси Мангупа з особливими найменуваннями. Наприклад, східний мис – Тешклі-Бурун (Дірявий мис). Своєрідна назва дісталася через наявність тут печер. Далі рухаємося до заходу – зустрічає мис Еллі-Бурун, або Вітряний, або ще – Грецький. Далі, стривайте, химерний мис на ймення Чуфут-Чоарган Бурун (мис Заклику іудеїв). І найбільш західний виступ – Чамни-Бурун, що в перекладі з кримськотатарської усе пояснює – мис із соснами.
В історії знаходимо цікавий факт. Ще 1661-го турецький мандрівник Евлія Челебі залишив такі враження від побачених красот Мангупа: «Розкинулася ця скеля як плоска рівнина, що поросла травою і тюльпанами, а навколо неї просвітлюються прірви завглибшки з тисячу аршин! Аллах спеціально створив цю скелю, щоби вона згодом стала фортецею. Якщо крикнути у тих долинах, які розкинулися біля підніжжя обривів, гора, неначе грім, гудітиме півгодини. А людину огорне страхом та подивом…»
За часів Другої світової війни щодо цих місцин звучала ще й така думка командувача німецької армії генерала Манштейна: «Перед нами відкрилося незабутнє видовище. В якомусь сенсі це був єдиний випадок теперішньої війни, коли командувач армією бачив перед собою усе поле битви». Саме на Мангупі під час штурму Севастополя він влаштував пункт спостереження.
Стоп. А спочатку було озеро! Усе правильно: воно нікуди не зникло з поля нашої уваги. Насправді ця водойма – штучно створений ставок, який влаштували тут у 1995 р. Коли на визначеному місці вирили котлован для водойми, віднайшли залишки середньовічного поселення. Як виявилося, колись там мешкали люди, які тимчасово перебували на Мангупі лише у періоди якихось небезпек.
Озеро Мангуп – так його звикли називати – невелике, зате завжди вабить до себе туристів. А колір який… Прохолодна зеленкувата вода освіжає від спеки й тонізує тіло. Поверхнею прудко скачуть безліч водомірок – не хочеться турбувати й порушувати траєкторію їхнього руху. Довкола – тиша і спокій. Лише час від часу заірже кінь. Місцеві мешканці не гають часу, щоб отримати додатковий заробіток: туристам можна й верхи прокататися.
Заходжу в озеро й озираюся довкола: краєвиди направду фантастичні. Створюючи цю водойму, людина, ніби художник останнім помахом пензля, вдало довершила природну композицію.
Тетяна САСЮК
