Хробаки – друзі та вороги

214

Усі ми в дитинстві були у захваті від жуків-оленів (рогачів), садили їх у сірникову коробку, намагалися годувати різною смакотою – крихтами хліба чи шматками яблука. Ледве не плакали, коли бачили, як багато цих жуків лежали на землі після закінчення природного терміну їхнього життя. Так само приваблювали нас смарагдові бронзівки, а також жуки-носороги. Останні у профіль нагадували справжнього мешканця Африки, «гіпопо», який гуляє «біля річки Лімпопо». Ще мої діти вчили вірші: «Носоріг буцає рогом – не жартуйте з носорогом». Водночас лаяли бронзівку волохату, через яку позбулися суниць, і хробаків, які погризли картоплю чи корені саджанців яблунь. 

Бронзівки
Травневий хрущ
Жук-оленка
Мармуровий хрущ
Скарабей

 

Важко навіть уявити, що всі ці комахи належать до однієї родини – Пластинчастовусих. Деяким комахам із родини Пластинчастовусих навіть є пам’ятники в різних кінцях світу, зокрема жуку-оленю у Великій Британії, жуку-носорогу – в Австралії, а скарабею – в Єгипті. Природний розмір найбільших скарабеїв сягає 9 см, а маса перевищує 50 г. Скарабеї, ім’ям яких названо родину, живуть у всьому світі, але не такі великі. Скарабеїв-гнойовиків називають санітарами піщаного ґрунту. Вони пересуваються за стадами великих травоїдних тварин, уловлюють запах свіжого гною за кілька кілометрів, створюють із нього кулі правильної форми, відкочують у затінене місце, закопують у землю, а потім з’їдають протягом кількох днів. Під час заготівлі корму жуки б’ються за здобич із суперниками і знаходять собі пару. Молоді жуки заготовляють корм для себе, а після об’єднання у сім’ї – для всієї родини.

 

У Єгипті звели цих жуків у культ: бог-скарабей Хепер «відповідав» за довголіття та здоров’я, а в гробниці вкладали статуетки та медальйони із зображенням скарабея. Чим же була спричинена така повага до жука? В стародавні часи дикі антилопи не встигали засмітити територію. Коли люди стали жити великими поселеннями і тримати біля себе худобу, виник­ла потреба прибирати гній, що особливо важливо у жаркому кліматі. В Єгипті землю від екскрементів тварин і людей очищували скарабеї. Коли худобу почали масово розводити в Південній Америці та Австралії, відразу назбирався свіжий гній, із яким не встигали впоратися місцеві скарабеї. Тоді для позбавлення від його величезного обсягу було завезено партії скарабеїв із Африки. Вони дещо полегшили ситуацію, хоча не прижилися, але деякі місцеві види жуків частково виконували цю функцію.

Самець жука-носорога сягає 4 см завдовжки, самка дещо менша. В Японії цих жуків утримують удома, як у нас хом’ячків, папужок чи останнім часом – мурашок. Личинок купують у зоомагазинах, а діти із задоволенням спостерігають за поступовим розвитком цієї комахи.

Під час небезпеки жук-носоріг прикидається мертвим, падає на землю і стає невидимим серед підстилки та листя. Шкоди від нього ніякої – ротовий апарат жука-носорога погано розвинений, і є припущення, що він живиться соком дерев або не живиться зовсім. Самки жука-носорога відкладають яйця на трухляві пні, підгнилі стовбури дерев, у купи гною чи компосту. Через місяць із яєць виходять личинки, які розвиваються 3-4 роки залежно від температури, досягають довжини 8-9 сантиметрів, лялькуються, а ще через кілька тижнів виходять жуки.

Ще один представник Пластинчастовусих – жук-олень, або рогач звичайний – занесений до Червоної книги України та кількох інших країн. Хоча він має статус рідкісного, в окремих місцевостях трапляється у великій кількості. Існування та розмноження рогача можливі у перестиглих листяних лісах із дуп­листими деревами з мінімальним втручанням людини. Жуки живляться соком, що витікає з дерев, а потім відкладають яйця у дупла, старі пні та стовбури, що впали. Личинки розвиваються в гнилій деревині упродовж 5-6 років. Спроби розведення жука-оленя у спеціально створених умовах є затратними у зв’язку з тривалим розвитком личинок.

До Пластинчастовусих належать також бронзівки, які одержали на­зву завдяки яскравому забарвленню. Бронзівка золотиста, або звичайна живиться квітками рослин, зокрема фруктових порід, але помітної шкоди садівництву не завдає. Підвиди бронзівки відрізняють, зокрема, за забарвленням і наявністю чи відсутністю волосків. Корені живих рослин не приваблюють личинок бронзівок, які живляться рослинними рештками, перебуваючи у гнилій деревині, компості, мурашниках, норах гризунів, лісовій підстилці. Під час розвитку на полі чи в городі личинки безперервно подрібнюють частково зруйновані гниттям рослинні рештки, що прискорює їхнє розкладання та ґрунтоутворення. Маса екскрементів, які виділяє личинка за період розвитку, в сотні разів більша від її маси. 

Жуки бронзівки золотистої під час свого живлення вигризають тичинки, пелюстки, молоді листочки та плоди, але помітної шкоди не завдають. Розвиток триває два роки із зимівлею на стадії жуків. При цьому в перший рік імаго живиться переважно перезрілими фруктами та ягодами, наступного року розпочинає активність улітку, коли плодові дерева вже завершили цвітіння, а плодів ще немає. 

Водночас і серед бронзівок є представник, який може суттєво пошкодити квітки плодових порід, ягід і суниці, а також колоски злаків, особ­ливо у посушливі роки. Це – оленка волохата. Цикл її розвитку подібний до бронзівки золотистої, але шкода набагато більша: вона виїдає всі час­тини квітів різноманітних рослин від кульбаби й тюльпанів до кісточкових і зерняткових культур, а завершує квітучими бур’янами. Жуки живляться майже два місяці поспіль і до кінця червня відкладають яйця в ґрунт. Личинки, що вилуплюються, до кінця серпня живляться рослинними залишками, лялькуються, а в середині жовтня з’являються молоді жуки, які залишаються у ґрунті зимувати.

Шкідниками в публікаціях минулого століття вважали понад третину всіх видів Пластинчастовусих, відомих у колишньому СРСР, тобто близько 70 видів. На нашу думку, ця кількість значно завищена.

Найважливішим показником, за яким людина вважає комаху корисною чи шкідливою, є її «меню». Якщо комаха живиться рослинними рештками, то вона корисна, тому що сприяє збагаченню ґрунту поживними речовинами та покращенню його структури. Якщо комаха живиться частинами живої рослини, то її шкідливість визначають за спроможністю заподіяти шкоду рослинам, які вирощує людина. Якщо комаха живиться бур’янами, вона не є шкідником, її, навпаки, розводять і випускають.

Комахи завдають шкоди, якщо внаслідок їхнього живлення припиняється життєдіяльність рослин або зменшується обсяг тієї продукції, яку хоче одержати людина. Так, якщо людина хоче одержати насіння, а живлення комах відбивається на зростанні рослини у висоту й не відбивається на якості насіння, то це не шкідник. І, звичайно, шкода зростає за більшої чисельності комах певного виду.

Комаха може заподіювати шкоду рослині під час живлення, яке відбувається на стадії імаго (дорослого жука) чи личинки. На стадії жука Пластинчастовусі живляться на живих рослинах, їхніх залишках, гумусі, гної, а деякі взагалі не живляться. Личинки всіх видів живуть у ґрунті, після вилуплення з яєць живляться перегноєм, а потім деякі переходять на тканини живих рослин.

Більшість видів Пластинчастовусих шкодять на стадії личинки. У деяких видів живиться лише личинка (коренегризи, волохатий хрущ), у інших – лише жук (бронзівка, оленка волохата, кравчик).

Хлібні жуки завдають більшої шкоди зерновим на стадії імаго, а для незімкнених лісових культур є небезпечними всі види хрущів, які живляться живим корінням, але найбільшою мірою – мармуровий і травневі хрущі (західний і східний). 

Дорослих жуків-носорогів, оленів, бронзівок і різноманітних мешканців гною неможливо переплутати з травневими чи мармуровими хрущами. А ось личинок іноді знищують ні за що, оскільки вони дуже подібні. Але їх можна розрізнити.

Так, личинка травневого хруща має доволі тонке тіло, а тіло бронзівок – кремезне й товсте, із щільними зморшкуватими складками на спині, дещо вкрите волосками. Тіло личинки жука-оленя струнке, з нерівномірним розташуванням спинних складок і невеликим горбом, на боках крапки видовженої форми. Тіло личинки жука-носорога вкрите зрідка дрібними щетинками.

Голова личинки жука-носорога – велика, коричнева й зморшкувата, голова личинки жука-оленя – велика, округла, помаранчева з довгими темними мандибулами, голова личинки бронзівки – маленька, оранжево-коричнева, а травневого хруща – велика, оранжева з довгими тонкими вусиками.

Ноги жука-носорога – середньої довжини з кігтями на кінцях, жука-оленя – середньої довжини, ноги бронзівок – короткі, майже атрофовані, а травневого хруща – довгі й широкі.

Найбільш поширеними шкідниками лісових культур є травневі хрущі. Жуки здійснюють додаткове жив­лення на листяних породах, а личинки пошкоджують корені дерев, що є особливо небезпечним у незімкнених культурах. Ще один небезпечний для соснових культур хрущ – мармуровий – живиться хвоєю сосни на стадії імаго, чим заподіює додаткову шкоду культурам. Цікаво те, що в принадних для сосни умовах щільність личинок хруща також найбільша, але вони заподіюють культурам менше шкоди, оскільки самі культури є стійкішими. У мішаних стиглих насадженнях ми знаходили понад 30 личинок різних віків на 1 м2, але це ніяк не впливало на стан насаджень. Водночас чисті культури, які животіли у бідних сухих умовах, були приречені на відпад навіть за наявності 2-3 личинок хрущів.

Які ж можна запропонувати заходи захисту соснових культур від хрущів?

Культури не варто створювати за наявності критичної щільності личинок (яку визначають за спеціальними таблицями, але граничною можна вважати 3 екз./м2).

Основний захід – використовувати садивний матеріал високої якості, уникати загинання коренів під час садіння, замочувати кореневі системи перед садінням у глиняній бовтанці. Використання торфу або перегною приваблює хрущів, а глина дає змогу утримати вологу.

Знищенню личинок хрущів сприяє спушування ґрунту, внаслідок чого частина личинок, лялечок, яєць знищується або вивертається на поверхню, де гине від висихання або ж їх поїдають хижі комахи чи птахи. У пухкий ґрунт хрущі не відкладають яйця. Личинок хрущів можна вибирати з ґрунту під час оранки вручну або випускати курей за плугом. У теплиці поливати ґрунт навесні перед висіванням насіння великою кількістю води. Личинок, що виповзають на поверхню, збирати руками або випускати курей (у разі, якщо ґрунт не був оброблений хімічними препаратами). Жуків хрущів, що сидять вранці нерухомо у кронах кормових дерев, струшувати, збирати та знищувати (згодовувати тим самим курям). У період льоту жуків – приваблювати світловими пастками. 

Хімічні інсектициди можливо застосовувати шляхом суцільного чи часткового затруєння ґрунту (внесенням у міжряддя або під окремі рослини), захисної обробки кореневих систем рослин перед садінням, обприскування місць додаткового живлення жуків. Інсектициди можна вносити за допомогою пристрою для висівання насіння у плужні борозни, дозаторів ґрунтових пестицидів і добрив, або рівномірно розсіювати на площі іншими засобами. Оптимальний термін внесення інсектицидів у культури – червень, коли личинки хрущів перебувають у верхньому шарі ґрунту. 

Водночас жоден препарат, до­зволений для внесення у ґрунт, не зберігає інсектицидну ефективність більш як три місяці, тобто для подолання личинок хрущів необхідно здійснювати не менш як дві обробки за сезон, а до змикання культур – від 2 до 8 разів. Тому поки що доведеться взяти до уваги решту рекомендованих способів, зокрема обприскування місць живлення жуків, виловлювання їх на світло і використання курей у теплицях за умови відсутності там отруйних речовин.

Валентина МЄШКОВА

Лісовий вісник №3 2021р.

 https://ewwe.com.ua/archive-of-magazines

Рекомендовані