Початок квітня і вихідні тішать гарною погодою. Отож, не дивно, що охочих поїхати на природу більшає. Приміром, у лісі біля Луцька повно відпочивальників. Виїхали із своїми мангалами, дехто прихопив намети, дехто – каремати для теплішого перебування. І все, здавалося б, добре, якби ліси не кишіли сміттям. Воно скрізь. Валяється хаотично або вже на купі – вивезене й викинуте, наче ліс – смітник. І так прикро від того. Пляшки, пакети, поліетилен, ганчір’я… Чого тільки не принесла сюди людина.
І все це поблизу осель. Є й такі хати, які просто стоять серед лісу, а за кілька кроків від високого панського паркану – смітник. Навіть написи про охоронні території не зупиняють тих, хто «не має сили забрати своє добро додому».
За якийсь тиждень-два Великдень, і кожен господар хоче, аби в його обійсті було прибрано. Скажіть, а ліс – чиє обійстя? Може, лісівника? Чи тварин і птахів, які там живуть? А може, це наша спільна територія, яка потребує не тільки нашого з вами використання, а й любові і піклування…
Кажуть, на Великдень усе стає видимим, навіть містичне. Маленькі діти з чистою душею можуть побачити всі земні скарби, які цієї ночі світяться вогниками. Чи ж роздивляться вони ті скарби через сміття, яке залишили дорослі?
Можете сказати, що це – казка. Але ж варто задуматися… Бо всі хочуть гарної і чистої природи, приємного відпочинку і гарного настрою. А все ж залежить від нас! Ми самі створюємо казку свого свята.
Завжди ваша Оксана Чурило
