Літо у розпалі. Час відпусток, радості, див. І кожному хочеться, щоб ця пора стала особливою. Шукаємо незбагненного. А чи знайдемо?..
А ночі! Які влітку ночі. Піднімеш голову – а над тобою міріади зірок. Так і розсипаються, чаруючи і ваблячи кудись далеко-далеко. Саме липневим ночам присвячено безліч поетичних рядків, безліч сторінок. І багато з них розповідають про пошуки квітки папороті.
У «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» Микола Гоголь писав, що є папороть, яка квітує лише раз на рік. Щасливцеві, який побачить і зірве чарівну квітку, що полум’яніє перлами, стануть відомі всі земні скарби, незліченні таємниці світу.
А шукачі, ступивши на лісову стежку, і дійсно стають щасливими. Вже від того, що вдихають пахощі відцвітаючих лип, аромат скошеної прив’ялої трави, чують одноманітні мелодії цвіркунів. У заростях папороті, у травах лісових галявин, між гілками кущів та молодого деревного підросту декому й дійсно вдається побачити блідо-зеленуваті, холодні малесенькі вогники... Так-так, адже лісова казка базується на об’єктивних природних явищах.
Перед сміливцями постає фантастичне нічне цвітіння. Та досить торкнутися до папороті чи куща, як променисті квіточки зникнуть або, впавши додолу, полум’яніють уже на землі.
Цю нічну «квітку» описав професор Костянтин Татаринов. Виявляється, «щастя, що зникає», то – світлячок, чи Іванів черв’ячок. У декотрих із цих комах «ліхтарики» мають лише самки, а в деяких – і самці.
У світлячків світяться клітини, що є внизу черевця і прикриті напівпрозорою плівкою. Випромінювання світла відбувається у результаті окислювального процесу. Світіння контролює нервова система комахи. Якщо світлячка штовхнути, він затаюється, слабше дихає, окислення сповільнюється – і «ліхтарик» згасає. Зростає активність жука – «ліхтарик» починає горіти яскравіше.
«Отакої, а яка гарна легенда», – скажете ви.
Так, казка народилася ще тоді, коли люди не знали, що деякі рослини, зокрема папороть, розмножуються спорами. Думали, кожна рослина мусить мати квітку, а на папороті її не бачили. Проте літніми ночами помічали, як на ній з’являлися таємничі вогники. Цікавість штовхала зірвати ці особливі «квіти», але вони після дотику щезали... Так виникла легенда про квітку, якої ніхто не може зірвати.
І досі йдуть шукачі пригод за удачею, блукають лісами, не відаючи, що квітка папороті – то лише ілюзія, мрія, – недосяжна, гарна, як та зірка у липневому нічному небі.
А щастя не потрібно шукати деінде, бо воно завжди поруч. Озирніться!
Головний редактор журналу «Лісовий вісник»
Оксана ЧУРИЛО
