Ранок іще тільки зачинається. Волого, холодно, туманно. Ліс зустрічає романтикою... Але той, хто його не любить, не збагне, що можна шукати тут такої пори. А вона є – лісова казка, розгадуючи яку, щоразу поринаєш у все нові й нові відчуття.
…Осінь пахне особливо. Просіки затягнуті димкою. Це чаруючі аромати ранкового лісу. Минаю чорничник, ступаю на оксамит темно-зеленого вологого моху. А ось перше опале листя, якого ще не торкнула осіння сирість та тління. Ліс можна впізнати за запахом. Заплющуєш очі, вдихаєш – і відчуваєш його. Ось – березина, що пахне терпким молодим вином, ялинник із ароматом сироїжки і різнотрав’я, а тут – тепло та смола – увійшла у старий сосняк.
Намагаюся іти якомога тихіше – тільки так можна помітити дивовижне. Раптом чую перші віддалені голоси. Низькі, гучні, розкотисті. Олені ревуть, закликаючи до продовження життя. Хочеться підійти ближче, аби побачити рогачів у всій красі. Тож крадуся. Серед дерев їх не так просто розгледіти, до того ж, заважає легкий туман. Але все ж бачу постаті і чую неймовірну пісню любові. Їхні голоси відрізняються один від одного. Декотрі – басисті, інші – дещо ніжніші, але все одно напористі й закличні. Аж ось мене помічають, змовкають. Красень стоїть, дивиться. Лише мить – і олень ховається поміж дерев. Трохи далі також чую шурхіт тварин, які віддаляються.
Поволі встає сонце, а ліс іще гуде. Бурлить… Прямую стежкою далі, насолоджуючись далекими, але такими промовистими голосами. Дорогу мені переходять кілька диких свиней. Навіть не повернувши голови, побігли, заклопотані вранішніми справами. В лісі стає сонячно. Чути шепіт людей, які вийшли на тихе полювання. Я ж бреду, замерзла, стомлена, але сповнена дивного почуття – присутності чогось неймовірного, зрозумілого лише декотрим…
В англійського письменника Джона Роскіна є прекрасні слова, які, на мою думку, найбільш доречні до наших маленьких подорожей і швидкоплинних днів: «Дивися на кожну вранішню зорю, як на початок життя, і на кожен захід сонця, як на його завершення. Нехай кожне із цих коротких життів буде відмічене якоюсь хорошою справою, якоюсь перемогою над собою чи набутим знанням».
І тоді все буде немарно.
Головний редактор
Всеукраїнського журналу «Лісовий вісник»
Оксана ЧУРИЛО
2013р.
