Чи стане Семенова Гора історичною цінністю регіону?

156

Щовесни, коли природа обдаровує нас молодою ніжною зеленню, на Семеновій Горі, що розташована між волинськими Галиною Волею та Старою Вижівкою, радує око ареал білосніжних квітів – конвалій.

Їх було дуже багато колись і на самій Семеновій Горі. Однак відтоді, як люди почали використовувати пісок для господарських потреб, ареал конвалії на її території різко зменшився. З кожним роком тут усе важче знайти й іншу лікарську рослину, яку старовижівчани ніжно називають бальзамом. Чай, якщо у нього додати кілька листочків бальзаму, помічний не лише для хворої людини, а смакує й здоровій, бо він настільки запашний, що, здається, увібрав у себе всю міць волинського лісу.

Поблизу Семенової Гори частенько походжають із кошиками й любителі тихого полювання – грибники, а ще ті, для кого лісова суниця – королева літа. Але щоб усе це зберегти на довгі роки, в тому числі не допустити загибелі рослин, занесених у Червону книгу, варто добре постаратися, тобто подбати про саме урочище. Проблема ця не нова, однак останнім часом про неї дещо забули.

Втім Семенова Гора має ще й історичну цінність. У 1994 р. тут працювали археологи, експедицію очолював знаний на Волині фахівець Григорій Охріменко. За його інформацією, у цій місцевості було поселення докерамічного неоліту. Попередньо його віднесли до 5 тис. до н. е. Археологи віднайшли там велику кількість ручних знарядь праці: сокири, трапеції, скребки. Усе це засвідчує неабияку майстерність наших предків у виготовленні кам’яних і крем’яних знарядь. А також говорить про те, що древні люди вміли обробляти дерево, кістку, свердлити камінь, розпилювати його.

– Ми розкопали залишки двох жител і знайшли крем’яні вироби, аналогів яким досі не траплялося, – робить висновок Григорій Охріменко. – Тобто на Семеновій Горі мешкали, ймовірніше, древні люди, які прийшли, бо їх змушували переховуватися на північному заході різні обставини. Це могло бути наслідком своєрідного демографічного вибуху, коли природне середовище не здатне було всіх прогодувати, тож люди йшли на пошуки нових місць проживання.

Чому Семенова Гора була для них зручною, також дає відповідь волинський археолог. Виявляється, вона розташована на значному підвищенні, а на рівнинній Волині таких підвищень небагато (вони не лише окраса краю, а ще й природне багатство). До того ж, біля підніжжя гори починалось озеро. За дорогою на Галину Волю, вліво від Семенової Гори, де нині росте ліс, і досі залишилися заболочені місця, у яких трапляється багато вужів та гадюк. Болото й свідчить, на думку археологів, про те, що колись тут була велика і глибока водойма. Це, зокрема, також спонукало древніх людей оселитися саме тут, а не деінде. Як засвідчують розкопки, на березі озера вони вичиняли шкури, які використовували для виготовлення одягу та облаштування житла, тобто полювали на тварин, а для цього робили наконечники для стріл та інше знаряддя. Окремі із археологічних знахідок нині зберігаються у Старовижівському краєзнавчому музеї та Інституті археології НАН України в Києві.

Зважаючи на такі дані, не раз лунали пропозиції: чому б не узаконити територію, яка має біологічну та історичну цінність? Але єдине, чого вдалося досягнути, це призупинити вивезення піску, що призводить до руйнації гори. Старовижівські підприємці кілька років тому облаштували тут столики та лавочки, адже Семенова Гора стала місцем масового відпочинку, особливо взимку. Її називають місцевим Буковелем.

У липні 2008-го сесія Старовижівської районної ради рекомендувала райдержадміністрації вжити охоронних заходів, спрямованих на облік, державну реєстрацію, захист та збереження об’єкта, забезпечити особливий режим використання та збереження земельної ділянки в урочищі Семенова Гора та утриматися від прийняття рішень щодо зміни цільового призначення. Наскільки це рішення виконується, може судити кожен, хто відвідує цей подарований нам природою чудовий куточок лісу. Тоді ж у відділі культури обіцяли, що із введенням посади спеціаліста з питань туризму й охорони культурної спадщини проблема охорони Семенової Гори зрушиться з мертвої точки. Однак цього не сталося. Перешкодою до реалізації рішення райради, як і в 2008 р., нині є відсутність коштів. А зважаючи на те, що потрібна чимала сума, схоже, не скоро й з’являться. Тож залишається єдиний вихід: поки не знайшовся меценат для доброї справи, берегти пам’ятку історії силами громадськості, серед якої є чимало активістів, здатних протистояти особам, ласим на дармовий пісок. А він, як відомо, входить до складу корисних копалин нашого краю.

Наталія ЛЕГКА,

Волинська обл.

Фото Інни СИЛЬЧУК

2014р.

 

Рекомендовані