Завітаємо в гості до природного заповідника «Медобори», зокрема побуваємо на горі Гострій. Саме цієї пори Гостра вкривається біло-рожевим килимом неймовірно пахучих квітів. Цвіт ясенця білого або неопалимої купини, як її іще називають, унікальний не лише своїм зовнішнім виглядом, а й здатністю загорятися у сонячний і безвітряний день. Особливість полягає ще й у тому, що ефір, який виділяють квіти ясенця, загоряється від джерела вогню, проте сама квітка залишається неушкодженою. Результатом візиту стала майже півгодинна екскурсія надзвичайно красивими краєвидами, створеними природою.
Ми із захопленням читаємо про таємничі древні міста у Південній Америці, монастирі Тибету, яким знавці приписують особливий зв’язок із космосом та вищими силами. Тим часом мало хто знає про існування схожого місця у прадавніх подільських лісах всього за якихось півтори години їзди від Тернополя. Ці ліси навіть виросли на незвичайному місці, адже гори Медобори або Подільські товтри – це частина єдиного в Європі гірського кряжу, що утворений живими організмами.
Начальник наукового відділу природного заповідника «Медобори» Ярослав Капелюх (на фото) розповідає, що Гора Гостра завжди була надзвичайно цікавим ботанічним об’єктом. Починаючи із минулого і позаминулого століть, сюди навідувалися науковці, які підтвердили її унікальність. Зокрема молодий Шафер (Владислав Шафер – польський біолог, ботанік, – ред.), який приїхав сюди на обстеження флори. Він досліджував товтрове пасмо, починаючи від Підволочиська і завершуючи Гусятином, а це практично сучасна територія заповідника. Вивчав рослинність десь на початку ХХ століття. Шафер, власне, на Гостру найбільше звернув увагу, тому що тут унікальне поєднання величезної кількості рослинного різноманіття, і саме він запропонував власникові тих земель дідичу Федоровичу виділити територію Гострої під ботанічний резерват.
1910 року Гостру було офіційно зареєстровано Польською академією наук (сучасна її назва, – ред.) як ботанічний резерват. Це практично перший такий заповідник на цій території, організований ще в 1910 році. У ті часи в Польщі вже було кілька таких пам’яток, Гостра стала приблизно шостою. І статус такий вона зберігала до 1939 року як пам’ятка природи такого значення. Після 1939 року Гостра втратила статус заповідної і була звичайною горою, на яку ніхто, крім науковців, не звертав уваги. Мало того, на Гострій організували кар’єр із видобутку вапняку, що знищило не лише схил, а й викликало руйнування вершини гори, адже Гостра отримала таку назву через її гострий шпиль. Відродилася вона завдяки Миколі Чайковському, який на той час завідував екологією в Тернопільській області. Він, усвідомлюючи унікальність цієї місцини, у кінці 1969 року організував місцевий заказник, який складався з гір Гострої, Любовні, в тому числі з Вікнинами – тут була місцина із цілим рядом заказників місцевого значення. Потім Гостра увійшла в загальнодержавний геологічний заказник більш природоохоронного рангу, але все-таки місцевого значення.
Уже 1990 року належала до природного заповідника «Медобори» як найбільш унікальний ботанічний об’єкт. На Гострій ми побачимо унікальне явище – цвітіння величезної популяції ясенця білого та червонокнижного змієголовника австрійського і регіонально рідкісних рослин – клематиса цілолистого, тринії, юринеї. Також можна буде споглядати за великою кількістю ковили пірчастої, яка належить до червонокнижних. Споглядаючи її хвилі на вітрі, здається, наче ти перебуваєш десь у районі південного степу.
Тут здійснюються лише наукові дослідження та спостереження, а відвідування сторонніми дозволяється лише зі згоди адміністрації заповідника і в межах екологічних стежок. Так – занадто суворо, але інакше навряд чи вдалося би зберегти всі природні скарби цього краю.
...Популяція або мікропопуляція ясенця є результатом регульованої діяльності. До заповідання цієї території чагарники закривали схил повністю, а ясенця тут практично не залишалося. Лише окремі екземпляри, які вже не цвіли і пропадали під кущами. Після того, як ми почали очищати схил від чагарників, ясенець отримав достатню кількість світла і весь схил поступово став відновлюватися. Ясенець зацвів, з’явилася ковила, яка, очевидно, під кущами ще доживала разом із ясенцем свої останні роки. Мало того, рослина не лише відновлюється, а й поширюється внаслідок розлітання насіння на дуже далекі відстані. Ясенець пішов схилом униз і зараз є біля підніжжя Гострої. Раніше його тут узагалі не було.
Ясенець є в Україні, але в такій кількості, як на Гострій, його практично ніде в державі немає.
Минуло майже 6 років, як тут почали активно вирізувати кущі. За 6 літ оцей схил повністю відновився.
Нині заповідник «Медобори» займає майже 10 тисяч гектарів, є одним із найбільших в Україні. Хоча цінність його, звичайно, вимірюється не площею – тут росте півсотні видів рідкісних рослин, окремі з яких занесені до Червоної книги України, Європейського червоного списку. Саме за вкриті пахучими травами долини та щедрі врожаї меду, який тут добували, кажуть, і назвали цю місцевість Медоборами. Наприкінці травня, приміром, тут заворожує своїм цвітом ясенець білий, що його іще називають у народі неопалимою купиною.
– Латинська – Dictamnus albus. Така ж і наукова назва, а народна – неопалима купина, – веде далі розмову пан Ярослав. – Чому так називають? Бо, наприклад, у Єгипті, Єрусалимі неопалима купина – це кущ, зовсім інша рослина, але принцип, чому їх і там, і тут називають неопалимою купиною, – один. Річ у тім, що на стеблах, листках ясенця білого є такі дрібнесенькі пухирчики, залозки, які виділяють ефір. І коли гарний сонячний день, але безвітряний, то цього ефіру виділяється дуже багато, він перебуває у межах отого куща. Якщо в цей час підпалити сірник або запальничку, то цей ефір загориться. Кущ перебуває в такому мерехтливому полум’ї. Ефіру небагато, але коли придивитися, то видно, що він горить. Ефір згорає, а рослина залишається неушкодженою. Звідси й назва. Тому, власне, ясенець білий в народі називають неопалимою купиною. В природі, як бачите, його забарвлення із різними відтінками: є темно-рожеве, світло-рожеве, але он – кущ із чисто білим кольором квітів.
Згідно з лімітами, дозволяється лише розрубка чагарників, яку ми спеціально плануємо для того, щоби розчистити схили й дати можливість нормально розвиватися степовій флорі.
Відтак тут почала відтворюватися досить велика кількість рідкісних ксеротермних рослин – волошка Маршала, юринея вапнякова, оман мечолистий, ластовень лікарський. Це види, які досить рідко трапляються і майже не збереглися на сусідніх товтрах, а тут вони нормально себе почувають. Проте добре рослини житимуть лише за умови, якщо ці схили будуть відкриті.
Ось змієголовник австрійський, який масово трапляється лише у нашому заповіднику. Донедавна він був у Кременецьких горах, на Дівочих скелях, але нині очевидно, що він там зникає. Буквально 2-3 роки тому наші ботаніки зафіксували кілька кущиків, які вже навіть не цвіли. Вони заростають. На Дівочих скелях, можливо, вже до сьогодні популяція змієголовника австрійського зникла.
Має бути певне сприяння рідкісним видам, особливо на такій експансії чагарників за умови появи бирючини, пухирника, які були штучно внесені в наші лісові ценози для того, щоб підганяти сосну, коли її висаджували. Навіть на Дівочих скелях у Кременці між рядами сосни садили рослини, які мали гнати сосну догори. Однак і сосна виросла, і кущі не пропали. Зараз ці кущі становлять значну загрозу для відкритих, лучних ділянок, і особливо – для степових місць, які залишилися на Західному Поділлі. Це дуже велика небезпека, тому нам у заповіднику доводиться ці кущі штучно обмежувати, щоби вони не пішли на степові ділянки. Інакше степова рослинність, ота велика пишнота, яка зараз спостерігається на Гострій, приречена на загибель.
Марія САБАН
Фото автора
