Перед очима – крутий схил і різкий поворот у незвідане. Куди я вилізла, а головне – навіщо? Страх таки переважає. Попереду маси сміливо набирають швидкості, не боячись залежності від стихії. Хто – на чому: лижі, сноуборди; від найменшеньких «спортсменів» – до найбільш поважних, із давно посивілими скронями. І ніхто не боїться! Крім мене… Напевно. Ех, раніше треба було думати. Як злізти з цієї гори? «Два з половиною кілометри вниз, круті повороти і вузький засніжений серпантин», – інформують мене збоку. Ого… Вирішую зняти лижі, закидаю обладунок на плече (важкі!) і обережно-повільно починаю спуск донизу. Ногами. Зрештою, не шкодую про вчинок, оскільки краєвиди довкола – надзвичайні, а гори шепочуть своїми молитвами.
Нині перед очима – засніжені простори карпатських гір. Ось – вершина Буковель, що розміщується на висоті 920 м над рівнем моря. Тут протікають дві річечки – Прутець і Богдан.
Найвищою точкою навколишніх місцин вважається гора Довга із висотою близько 1372 м над рівнем моря, що височіє неподалік села Поляниці Івано-Франківської області. Ці та решта вершин захищають навколишні території від вітрів, тому клімат тут м’який і рівний, а порівняна віддаленість від міської цивілізації гарантує первозданну природу і насолоду чистим гірським повітрям.
Спускаюся потихеньку вниз. Круті схили, йти треба обережно! Може, до вечора дістануся низовини. А люди повз мене шмигають на величезній швидкості – і хоч би що там. Нічого. На більш пологих схилах одягаю лижі, вчуся робити повороти. Інстинкт самозбереження працює відмінно. Падаю набік у гірку снігу – пригальмувала, називається…
Принагідно зазначу, що лижні траси курорту розташовані на гірських схилах і обладнані відповідно до сучасних європейських стандартів. Основа – трав’яна. Сніг тримається довго, оскільки траси прокладені в місцях, захищених від прямого сонячного проміння. Тут звичайна температура на схилах тримається від -5 до -7 градусів за Цельсієм. Зазвичай лижні дороги функціонують із листопада по травень.
Траси обладнані системами засніження схилів. Снігові гармати добре контролюють рівень снігу на поверхні доріжок. Крім сучасної снігонапилюючої, є ще й сніготрамбувальна техніка, що вирівнює сніг для хороших умов катання…
Як-то кажуть, хто хоче – отримає. Головне – бажання. Наступного дня вперто вчуся правильно повертати і керувати своїм тілом. Вже непогано виходить. Вертається втіха і гарний настрій, а кришталеве гірське повітря робить свою справу – додає сил і натхнення.
Цікаво, що кататися на лижах тут можна і вечорами. Для цього на трасах обладнано хороше освітлення, що робить катання схилами у вечірній період цілком комфортним і безпечним. А які красиві гори вечірньої пори, «прикрашені» спеціальними ліхтарями…
Магічна красуня – природа. Три дні у горах – і жодних вам натяків на головні болі чи ослаблений стан організму. Яке там! Тут, серед височенних пагорбів, почуваєшся з природою єдиною структурою. Бо так і є! Тільки в містах ми частково забуваємо про це…
Згодом мені вже не страшно знову спробувати дружбу з тією високою сніговою вершиною. Вдруге дивлюся донизу – страху ніби й не було. Сміливо починаю спуск, завдовжки майже три кілометри. Ліворуч майорять височенні смереки. Красиві, стрункі, мовчазно-задумані… Ось вона – теорія відносності: їдеш на підйомнику вверх – долинаєш до верхівок смерек. Ти – такий же могутній і сильний, як вони. Спускаєшся сніговим схилом – повертаєшся до реальності: ти – маленька людина, в колисці природних стихій – усього-на-всього крихітна мурашка…
А ще, вкотре їдучи на підйомнику догори, збоку траси, на повороті до лісу, виднілася упряжка з лайками. Красені-собаки… Які хочеш послуги – для вашого задоволення та екстриму. Аби лиш гроші були…
Біля підніжжя гори вабить око штучне озеро, що вважається найбільшим таким видом на території України. Водойма має площу 6,8 га, а глибину – до 15 м. Береги озера спеціально облаштовані шезлонгами, пляжними зонами відпочинку і кафе. А на самій водоймі, відповідно до сезону, розгортається весь спектр водних розваг, наприклад, водні лижі, катамарани, гідроцикли, аквабатут, водна гірка, дайвінг-школа.
Вражень та приємної втоми від катання на лижах достатньо. Наступного дня обираємо менш екстремальний відпочинок. Усе просто: навмання сідаємо в автобус, виходимо, де забажається. На вулиці пахне весною. Гори всміхаються сонцем і бляклою зеленню. Дихати легко. Стежка веде донизу, а потім збирається догори.
Нас вітає село Татарів, що на Івано-Франківщині, розташоване у долині річки Прут. Одна з особливостей Татарова – його довжина протяжністю 25 км вздовж Прута – село вважається одним із найдовших в Україні.
Цікаво, що перші згадки про Татарів датуються 1671 р. За радянських часів село дістало назву «Кремінці» від імені лейтенанта, який загинув тут у 1944 р. під час бойових дій Другої світової війни. За незалежної України селу повернули історичну назву.
До речі, колись село Татарів було польським курортним містечком. Поляки любили приїздити сюди на відпочинок і у період радянської влади. Жили у залізничних вагончиках на станції, купували у гуцулів молоко, полуниці, чорниці, смакували баношем – словом, були задоволені відпочинком.
Місцевий клімат допомагає успішно лікувати астму та бронхіти. Навколишні гори покриті хвойними та буковими лісами. Гірське повітря Татарівського межигір’я відрізняється кришталевою чистотою. У ньому в 200 разів менше бактерій, порівняно з найчистішим міським повітрям. Ця місцевість характеризується особливим кліматом, який регулює імунну систему людського організму. Цілюща дія біологічно важливих речовин, що виділяються багатою рослинністю, підсилюються електричним зарядом, який утворюється в горах за рахунок підвищення ультрафіолетового випромінювання, річки Прут і численних її приток-струмків.
Саме з Татарова здійснюють походи на такі гори, як Хом’як, Ліснів, Маґура, а також на Женецький водоспад…
Цікаво, що в цьому селі є садиби з гарячими чанами. Запитуємо місцеву жительку, як пройти до чанів. Вона нас трохи проводить уперед. Як завжди, розмови: хто, звідки, де винаймаєте житло, скільки коштує. Жіночка привітна, каже, що теж хоче підробляти за рахунок поселення у домі туристів. Але ще не вистачає санвузла. Поки його немає, приймання ванн виглядає так: «Налила у відро студеної води, вийшла на подвір’я – і скупнулася, перехиляючи посудину на голову»…
Тепер не дивно, чому старша жінка виглядає гарно, а очі блищать – як у молодої…
Виявляється, купання в чані – дуже корисна процедура. Звісно, слово «чан» говорить саме за себе. Це велика каструля у формі казана (як для юшки), зі сталі або чавуну, що стоїть на печі, яку топлять буковими або дубовими дровами. Воду розігрівають до температури близько 42 градусів за Цельсієм. Найоптимальніша температура води в чані – 40 градусів.
Оздоровчий і профілактичний ефект від подібного купання настає відразу після прийняття однієї процедури. Для отримання повного лікувального ефекту потрібно скупатися у цій посудині не один раз.
Виявляється, завдяки купанню у чанах забуваються перевтома і стреси. Процедура знімає болі при ревматизмі і нормалізує обмін речовин. Регулярне відвідування чану знижує ризик застудних захворювань. Завдяки високій температурі через пори з організму виводяться шлаки і токсини, шкіра стає гладкою і пружною, поступово зникає зайва вага.
З допомогою настоїв лікувальних трав подібні процедури покращують нервову, серцево-судинну системи, тонізують організм…
Поки готуємося до «варіння», нам пояснюють, що господарі гостинного двору додають лісові лікувальні трави, які вони збирають протягом літа. У теплу пору особливо корисно використовувати для купання в чанах такі трави, як хвощ, лопух, березові бруньки і листя з квітами арніки. До будь-яких трав обов’язково додають хвою – для оздоровлення і омолодження шкіри, зняття втоми і заспокоєння нервової системи.
До послуг відпочивальників – ванни з мінеральною водою на основі соляної ропи. Такі ванни позитивно впливають на опорно-руховий апарат.
Після того, як трохи попарилися в чані, виходимо на вулицю до спеціально облаштованого озера. Нам пояснюють, що входити у нього треба повільно й обережно. Видихаючи поступово повітря, сідаємо по шию у воду. Від 5 до 30 секунд – не більше. І знову залазимо до чану. Прохолодно в озері, хочеться знову в тепло. А потім – жарко – гайда до озера остудитися.
Що тут казати: процедура приємна й екзотична. У каструлі гріюся вперше. Зате для здоров’я корисно.
Насамкінець – ароматний спогад від карпатської кухні. Як добре після чанів смакують грибна юшка з боровиків, банош (ніжна кукурудзяна каша) із бринзою і щойно стомлена на вогнищі форель…
Тетяна МИЗНІКОВА
Фото автора
